«Вона вміє перемагати труднощі»

1 квітня 1988 року в сім’ї Марії і Петра Євпатів народилась третя донечка. Назвали її Наталею. Коли їй виповнилось кілька місяців, лікарі виявили, що дитина не чує. Не передати словами горя батьків. Куди тільки не возили вони дитину – все було марно.

            Незабаром сім’ю спіткало ще одне горе – захворів на цукровий діабет батько, йому ампутували одну ногу, через кілька років – другу. А дитина росла, успішно навчалась в Острозькій школі-інтернаті і підтримувала тата. Петро Іванович розповідав: «Коли відрізали другу ногу, думав покінчу з життям. Як жити в селі без ніг? – Аж раптом відкриваються двері палати, заходить Наталочка з подружкою, заносять пакет з гостинцями і конверт з грошима. Це її однокласники зібрали мені на лікування. Хіба я міг після цього опустити руки? Ось в кого треба вчитись жити, перемагати труднощі – в дітей, які з перших днів свого життя вже були готові до боротьби за щасливе, повноцінне життя, не дивлячись ні нащо».

            Петро Іванович підтримував свою улюблену донечку в усьому: вона добре вчилась, була активною в громадському житті школи-інтернату, займалась спортом, в художній самодіяльності. Але сім’ю чекало найстрашніше випробування – помирає батько. Особливо боляче переживала татову смерть Наталя. Дівчинці допомогли пережити горе найрідніші люди мама, сестрички, племінниця-хрещениця і книги. Саме тоді вона поринула з головою в читання. Особливо вона любила поезію. Серед улюблених поетів – Ліна Костенко, В. Симоненко, С. Єсенін, О. Блок, А. Волошина та інші. До Наталочки була прикріплена дівчинка-волонтер Світлана. Та вона сміялась, що ще невідомо хто кого опікує, я Наталю чи вона мене.

            Наталка дуже щира та привітна, вона перша помічниця мами – адже вони тримають велике господарство, обробляють городи, а ще сезони збирання грибів, ягід, все це знає Наталя з дитинства.

            Дівчинка дуже ерудована, старанна, надзвичайно акуратна, цілеспрямована. Про це свідчать її численні дипломи і грамоти: диплом за участь в обласному конкурсі пісні в жестовому виконанні, диплом за ІІІ місце в міжшкільному конкурсі «Ерудит-2008», диплом за ІІ місце за участь у програмі «Ти зможеш, якщо зміг я», яку організувало Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту та Всеукраїнський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх», грамота Острозького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за ІІ –е місце у міському конкурсі творчих робіт «Як живемо і вчимося – наші мрії» - за кращий вишитий виріб «Майстриня», грамота Рівненського обласного центру «Інва-спорт» за І-е місце у Відкритому чемпіонаті області з волейболу серед жінок з вадами слуху та ще багато інших.

            Наталя встигала все – крім уроків, вона ще встигала бігати на різні курси, тому зараз має посвідчення кухаря-кондитера, швачки, водія, інженера програміста. Наталка також є членом Всеукраїнської спілки УТОС.

            Дівчинка з дитинства дуже любила малювати, шити одяг лялькам, а потім і для себе. В бібліотеці бібліотекарем завжди підбиралась потрібна література для Наталки по пошиттю одягу і поступово дівчинка навчалась шити самостійно. Наталя зрозуміла, що це заняття їй по душі і вирішила після закінчення школи вступати до Київського національного університету технологій та дизайну. Всі підтримали її вибір і просили Бога, щоб дитина поступила навчатись, адже друзі, рідні, знайомі Наталки розуміли, що глухонімій дівчині в маленькому поліському селі один шлях – домашнє господарство і життя на пенсію по інвалідності.

            Та молитвами рідні та друзів, неймовірною цілеспрямованістю Наталки вона вступає до університету. Було неймовірно тяжко навчатись в Києві на мамину та її пенсію. Вони пропадали в лісі, збираючи ягоди, щоб купити такий потрібний для навчання ноутбук, а ще ж потрібно одягтися, взутися, щоб не гірше було як у інших студентів…

            Зараз Наталя навчається на ІІІ курсі Київського національного університету технологій та дизайну. Вона дуже гарно шиє, моделює одяг собі, подружкам, рідним. В дівчинки великі світлі плани на майбутнє. В рідному селі дуже люблять Наталю, гордяться нею. Я вірю, що в цієї дівчини доля буде обов’язково щасливою, тому, що вона на це заслуговує.

Бібліотекар Олександрівської

публічно-шкільної бібліотеки

Рябець Надія Григорівна

ЕСКІЗИ ОДЯГУ НАТАЛКИ