За визначенням
Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна
Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це "будь-які умисні
дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного
члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують
конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять
йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю".
Отже, жертвою домашнього насильства
може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік,
дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима,
хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять
власні діти...
Закон розрізняє чотири види
домашнього насильства:
• фізичне;
• психологічне;
• економічне;
• сексуальне.
Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне
нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім'ї іншому, яке може
призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного
здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі
та гідності.
Сексуальне насильство в сім'ї — це
примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії
щодо неповнолітнього члена сім'ї.
Психологічне насильство в сім'ї — це
насильство, пов'язане з тиском одного члена сім'ї на психіку іншого через
навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять
постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе
і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.
Економічне насильство в сім'ї — це навмисні
дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити
постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має
законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю
або навіть призвести до смерті постраждалого.
За даними соціологічних
досліджень, серед розлучених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від
домашнього насильства.
Чому це
відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є
встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним
"розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпорадною, не
може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не намагається себе захистити.
В такому стані постраждалі від домашнього насильства часто самі відмовляються
від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві "не
прийнято" розповідати про такі речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою
мовчання" та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї:
наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягши успіху в службовій
кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам
обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над
нею: вона, мовляв, "сама винна" в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного вогнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення проте, що поодинокі випадки агресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насильства мають циклічний характер: випадок насильства —примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким. Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає серед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим. Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо. Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати: замкнутість; демонстрація повної відсутності страху; неврівноважена поведінка; агресивність, схильність до нищення й насильства; уповільнене мовлення, нездатність вчитися; надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку; уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми; занизька самооцінка; тривожність; намагання справити враження людини, що живе в злиднях; демонстрація страху перед появою батьків; страх фізичного контакту, острах іти додому; депресія, спроби самогубства; уживання алкоголю або наркотиків; психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії); нав’язливі страхи (фобії); насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот; почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;
Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неурядових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдниками, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здоров'я та нормальний розвиток. Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки побиття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вважають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це терпіти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства. Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон "Про попередження насильства в сім'ї" передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.
Головний спеціаліст
Рокитнівського районного управління юстиції Л.М.Пахнюк
|
