Сафінська Вікторія Єжівна
В Україні понад два з половиною мільйони людей з обмеженими можливостями. Кожен вісімнадцятий українець - інвалід. Назавжди бути прикутим до ліжка чи довіку не бачити сонця - кожен з них по-своєму ставиться до вироку лікарів. Одні опускають руки, інші створюють картини навіть без їхньої допомоги, інші чекають поки хтось кине їм рятівний круг, а ще інші вчаться плавати… Саме такою є наша героїня, нова жителька Будинку милосердя, що знаходиться в Рокитнівському районі, селі Вежиця - Сафінська Вікторія Єжівна, 1990 року народження.
Віка вражає всіх хто знайомий з нею своїм оптимізмом, цікавістю до життя, відкритістю, щирістю, добротою. Своєю жагою до життя, мужністю, силою волі, вмінням долати життєві негаразди Віка дає надію тисячам наших співвітчизників, які сьогодні потребують допомоги.
Дівчина від народження інвалід. В неї вроджене захворювання кісток - підвищена ламкість. Через хворобу від неї відмовились батьки, залишили… Виховувалась спочатку в Львівському будинку дитини, а потім до повноліття в інтернаті для дітей-інвалідів в м.Цюрупінську Херсонської області. В інтернаті проживало більше двохсот чоловік. В основному діти - відказники. Подорослівши Віка не зважаючи ні на що все таки має надію знайти своїх батьків, неодноразово пише їм листи, але відповіді так і не отримує. Але маючи велике серце Віка не тримає на їх ніякого зла, незважаючи ні на що вона їм пробачила. За словами Віки треба любити всіх, прощати, хоч як важко буває на це зважитись.
Після інтернату дівчину переводять в будинок для престарілих, де проживає півроку разом зі своєю найкращою подругою Наталею. Саме Наталя з якоїсь газети дізналася про Будинок милосердя та про дядю Валеру. Дівчинка наважилась зателефонувати до засновника Будинку милосердя Валерія Кузьмича, поспілкувавшись з ним по телефону відчула батьківське тепло, яке лилося від зовсім незнайомої людини. І коли Валерій Кузьмич приїхав до неї в гості, коли запропонував поїхати з ним, було дуже лячно, адже чужа сторона, інші люди, звичаї. Спочатку наважилась приїхати лише в гості, а коли познайомилась з іншими мешканцями Будинку, відчула родинне тепло сім'ї Валерія Кузьмича, зрозуміла, що саме ці люди стали для неї сім'єю тому і вирішила, що тут, в далекому поліському селі, буде її новий дім.
В Будинку милосердя Вікторія перебуває з 2009 року. Тут у неї з'явилося багато друзів, однією з найкращих подруг є Світлана, медсестра Будинку милосердя. Перебуваючи на Поліссі Вікторія поставила собі за мету досконало вивчити українську мову, а то раніше розмовляла російською, а зараз - суржиком. Дівчина дуже любить тварин, тому їй дуже подобається доглядати за папужками та кішкою Масянею, які проживають в Будинку милосердя.
Віка енергійна, весела дівчина. Інвалідність не позбавила жаги до життя, любові до прекрасного. Захоплюється малюванням, вишивкою хрестиком, в'язанням, багато читає. Своє враження від життя, від знайомства з людьми Вікторія передає у своєрідній манері на папері.
Незважаючи ні на що Вікторія вірить у перемогу добра, вірить що є дуже багато людей, які не байдужі до долі своїх земляків, людей з обмеженими можливостями, які перебувають в будинках інвалідів, дитбудинках в різних куточках нашої держави, адже всі вони потребують допомоги та підтримки.
Віка вражає всіх хто знайомий з нею своїм оптимізмом, цікавістю до життя, відкритістю, щирістю, добротою. Своєю жагою до життя, мужністю, силою волі, вмінням долати життєві негаразди Віка дає надію тисячам наших співвітчизників, які сьогодні потребують допомоги.
Дівчина від народження інвалід. В неї вроджене захворювання кісток - підвищена ламкість. Через хворобу від неї відмовились батьки, залишили… Виховувалась спочатку в Львівському будинку дитини, а потім до повноліття в інтернаті для дітей-інвалідів в м.Цюрупінську Херсонської області. В інтернаті проживало більше двохсот чоловік. В основному діти - відказники. Подорослівши Віка не зважаючи ні на що все таки має надію знайти своїх батьків, неодноразово пише їм листи, але відповіді так і не отримує. Але маючи велике серце Віка не тримає на їх ніякого зла, незважаючи ні на що вона їм пробачила. За словами Віки треба любити всіх, прощати, хоч як важко буває на це зважитись.
Після інтернату дівчину переводять в будинок для престарілих, де проживає півроку разом зі своєю найкращою подругою Наталею. Саме Наталя з якоїсь газети дізналася про Будинок милосердя та про дядю Валеру. Дівчинка наважилась зателефонувати до засновника Будинку милосердя Валерія Кузьмича, поспілкувавшись з ним по телефону відчула батьківське тепло, яке лилося від зовсім незнайомої людини. І коли Валерій Кузьмич приїхав до неї в гості, коли запропонував поїхати з ним, було дуже лячно, адже чужа сторона, інші люди, звичаї. Спочатку наважилась приїхати лише в гості, а коли познайомилась з іншими мешканцями Будинку, відчула родинне тепло сім'ї Валерія Кузьмича, зрозуміла, що саме ці люди стали для неї сім'єю тому і вирішила, що тут, в далекому поліському селі, буде її новий дім.
В Будинку милосердя Вікторія перебуває з 2009 року. Тут у неї з'явилося багато друзів, однією з найкращих подруг є Світлана, медсестра Будинку милосердя. Перебуваючи на Поліссі Вікторія поставила собі за мету досконало вивчити українську мову, а то раніше розмовляла російською, а зараз - суржиком. Дівчина дуже любить тварин, тому їй дуже подобається доглядати за папужками та кішкою Масянею, які проживають в Будинку милосердя.
Віка енергійна, весела дівчина. Інвалідність не позбавила жаги до життя, любові до прекрасного. Захоплюється малюванням, вишивкою хрестиком, в'язанням, багато читає. Своє враження від життя, від знайомства з людьми Вікторія передає у своєрідній манері на папері.
Незважаючи ні на що Вікторія вірить у перемогу добра, вірить що є дуже багато людей, які не байдужі до долі своїх земляків, людей з обмеженими можливостями, які перебувають в будинках інвалідів, дитбудинках в різних куточках нашої держави, адже всі вони потребують допомоги та підтримки.
Надія Балдич, бібліотекар Вежицької ПШБ.
РОБОТИ ВІКТОРІЇ