| |||||||
|
Зубчик
Валентина Марківна. Зубчик
Валентина Марківна народилась в селі Рокитне Рокитнівського
району Рівненської області у
1986 році. В чотири рочки читала, а в неповних шість пішла до школи.
Рокитнівський НВК «Школа І ст. –
гімназія», закінчила
з золотою медаллю. Вступила до
Національного педагогічного університету ім. Драгоманова в
місті Києві. Після закінчення працює в Рокитнівській гімназії. За фахом вчитель
української мови та літератури, світової літератури, практичний психолог.
Заміжня, має донечку та синочка,
знаходиться в декретній відпустці. Захоплюється написанням віршів, статей на різноманітні теми, складанням кросфордів. Друкується у місцевій
газеті «Новини Рокитнівщини».
* * *
Душа болить у ці буремні роки, Болить душа від стогону землі До чого дожилися наші внуки: Створено справжнє пекло на
Землі. Чи думав
хто, а за яким законом? У братовбивчу втягнені війну Стоять по різні боки від
заслонів Брат проти брата, батько і … –
сини. А за які гріхи, яку провину, Чому страждає весь вкраїнський
люд?.. Ми розпинаєм рідну Україну, А матерів серця топчемо в бруд. З іскрою віри в очах, Із надією – обіцяне
справдиться, Мріючи про краще життя. Розбились об стіну реальності Протестуючі – зброя у вмілих
руках: Лицемірство без меж
досконалості! Смутку срібна метелиця Білий
сніг на зеленій ялині, Відлетів уже ключ журавлиний, І прийшла білосніжна зима, А тебе все нема та й нема. Розлука як холод зимових полів
– Серце сповнене всіх почуттів… Смутку срібна метелиця Тихо між нами стелиться. Ти приходиш уві сні наче марево
біле, Промовляють до мене вуста: «– Не журися, не плач, ти –
моя!»… Знов розгулялась віхола-хурделиця Шлях рушником білим стелиться. Манить за собою, веде і веде Від мене до тебе він
тягнеться-йде. Весна прийшла... Весна прийшла: вдихни на повні
груди. Весна прийшла – на хвильку
зупинись... Прислухайся, як горобці
співають, І навкруги ти тільки озирнись. У висоті цвітуть серед блакиті Хмаринки білими рядами, Немов дерева в сніжно-білім
цвіті, Огорнені духмяними медами. Прилинув вітер десь з-за лісу, Приніс нам пахощі сосни... Моє Полісся – ти прекрасне! Весною, взимку, літом,
восени... Любов Любов матері до дитини, Чим можна вимірять її? Таку велику, неосяжну? Цього немає на Землі. Та ні ж бо, берег – це межа, Любов – простори це небесні... Це найгучніше, безсловесне... Бо мама й доня – так красиво, Коли ті рученьки маленькі, Так палко тягнуться до мами. Коли ті очі – найдорожчі, Сяють світлими промінцями. Коли із уст тих, наймиліших, Злітає лепетання: «Мама!» Перемога, Свята Перемога! Перемога, Свята Перемога! До якої ішли Ви роки Це тяжка і пекельна дорога... Уклін Вам, діди і батьки! А як боляче, важко згадати Відлуння воєнних років: І заплакана рідна мати – Серце рветься на сотні шматків. Не вернеться усе назад, Вічна пам’ять – народ шанує: Спить в могилі Невідомий
Солдат. «Як вам, тяжко було в ті роки?» Бо не бачили вони, хай і не
знають... Не тривожте сумні думки! Ти прийди, до землі поклонись Ветеранам! Це –
солдати-герої... Що під мирним небом ти родивсь! Чорнобиль Самотнє сонце над селом Багряні очі закриває, І ніжність рук своїх – тепло, На землю людям посилає. Красу й чарівність, де не глянь Скрізь радіація спалила І горе, сльози, біль, печаль, У душі людям поселила. А наша славна Україна, Не мала щастя до пуття, Несе у згорточку дитину – Своє Чорнобильське дитя! |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Рокитнівська ЦСПШБ © 2024 | Хостинг від uCoz | Розробка та дизайн: Іван Соколов |
