Терещук Віра Іванівна народилася 1 жовтня 1951 року в селі Осницьк Рокитнівського району Рівненської області в селянській родині.

Там же закінчила школу і там же зустріла свою долю, яка і повела  її, як дружину військового, по білому світу.

Молдавія, Росія, Україна, Німеччина, і на кінець , Далекий Схід, це ті краї і держави, де довелось Вірі Іванівні слідом за чоловіком зі своїми дітьми  проколесити не одну тисячу кілометрів від Балтійського моря до Тихого океану .

Закінчила Біробіджанське педагогічне училище, працювала вихователькою дитячих садків, завідувачкою бібліотеки в військовій частині.

Довге відлучення від рідного краю нанесло свій відбиток і на творчість поетеси – аматорки. Друкуватись почала з 1990 року, але писала з раннього віку, ще з четвертого класу. З 2000 року проживає в селищі Рокитне .  Друкувались в обласних та районних газетах. Має багато творчого надбання, пише поезію та прозу. В 2004 році вийшла перша збірка творів під назвою «Стежками мого життя».

З 2006 року – член Національної спілки журналістів України. Очолює районне літературно-мистецьке об’єднання «Рокита».

РОКИТНЕ МОЄ
Моє місто кохане й зелене.
Всім я серцем горнуся до тебе.
Твоя площа, прекрасні будівлі
Навіки запали у серце моє.

Я дивлюся, як ти прокидаєшся,
Як росою вмиваються каштани твої.
Я з тобою, Рокитне, вітаюся.
Доброго ранку, мої земляки!

Я бажаю вам легкої втоми,
Я бажаю вам хліба на стіл,
Я бажаю вам пісні чарівної
І хороших гостей за ваш стіл.

Хай Рокитне моє чарівнішим стає,
Хай в майбутнє крокує сміливо!
Хай для тих, хтоза нами прийде,
Моє місто буде як диво.

БАТЬКІВСЬКА ДОМІВКА

Низенька хатка, призьба, чорнобривці.
Дирявий глечик на плоту.
І двір загнався споришем зеленим.
Давно ніхто тут не живе, а я все йду.

Через вікно заглядую до хати –
Здається, там моє дитинство мене жде.
Затамувавши подих прислухаюсь,
Але ніхто мене чомусь не зве.

Лише на клуні поселивсь лелека.
І ластівки під стріхою снують.
Моя домівко, я прийшла з далека!
Та вже давно мене батьки мої не ждуть!

КОХАЮ УКРАЇНУ

Які чарівні ночі в Україні!
Наповнені щедротами землі.
І місяць серпиком звисає,
А зіроньки купаються в воді.
Мов простирадлом розповзлись тумани.
І терпко пахнуть груші у садку.
І соловей виводить серенади.
І я кохаю Україну ось таку!

Вірші із збірки

"О, БОЖЕВІЛЬНЕ ТЕ КОХАННЯ..."

НОЧАМИ ЛІТНІМИ

Ночами літніми гуляли,

Аж до світанку росяного, 

Появи сонцю усміхались

Тулилась я до серця твого.

Птахи співали серенади

Шовкові трави ноги мили.

Ми від кохання були п'яні,

Бо ми кохали, ми любили.

Стелилися ковром ромашки,

Наше кохання уквітчали,

Серця розхлюпати боялись

Бо найдорожче в ньому мали. 

        2003 рік.