Горпиніч Олена Василівна
Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування
Оцініть наш сайт

Всього відповідей: 1625

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Форма входу

Пошук

Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Корисні посилання



Для користувачів
в бібліотеці діє зона Wi-Fi












   






Вітаю Вас, Гість · RSS 20.08.2017, 00:11

Горпиніч Олена Василівна

     Доля нам подарувала зустріч з цією людиною не так і давно. У цієї жінки є все: велика доброта, щирість, порядність і золоте серце. Так, саме золоте, а в наш час, це дивовижна рідкість. Вона вміє розрадити, заспокоїти, і прийти на допомогу в складний час.

     Усі ці слова про районну поетесу Олену Горпиніч. Щиро, з теплом і добротою вона пише свої твори. З-під її пера виходять гарні вірші на різні теми: вона багато пише про свою родину, про чарівну і неповторну красу нашого мальовничого Полісся. Багато рядків присвячує своїм колегам по перу членам районного літературно-мистецького об’єднання «Рокита», гумористичні.

     Представляємо на ваш огляд її твори.

 


 



 


Діти у дорозі

 

Діти у дорозі,                                                  Попрошу я в Бога,

Мати у тривозі.                                              Попрошу я стиха,

Та що там казати,                                          Щоб зберіг діток моїх,

Найважче чекати.                                          Це ж моя утіха.



 

Летіла б, шукала,                                          У вікно вглядаюсь,

Де ж та є стежина,                                        Мабуть, вечоріє.

Що до нас поверне                                      Діждалася ж гостей,

Чи дочку, чи сина.                                        Душенька радіє.


 

Яблучка із липня

Присвячено моєму чоловіку

Саджанці садив цей чоловік,                                  Вже і яблуня-красуня

Навчений із малку.                                                    Одяглась нарядно.

Він молився і просив                                                 Диво дивнеє в цю пору,

Зігріту земельку:                                                         На душі відрадно.



 

-Прийми, будь ласка, пагінець,                             Зеленкуваті ще плоди,

Укріпи коріння,                                                          Дочекатися стиглих треба.

Бо вітер дує навпростець,                                       А обвішані гілки

Сонце палить своїм промінням.                            Тягнуться до неба.     



 

Кожен ранок оглядав                                               Перше яблучко в руці

Бруньочки маленькі.                                                До уст я підношу.

Це буде листя, це буду цвіт,                                   Здоров’я садівнику

Білий і рожевий.                                                        У небес попрошу.



 

Ось листочок вже один                                           За вікном вже хурделиця,

Нарешті з’явився,                                                      Зима снігом сипле,

Радіє чоловік:                                                             А у мене на столі

Корінець прижився.                                                 Яблучка із липня.


 

Мобілка

З ранку баба Степа біля печі тупа,

«Де ж побілку я поділа? Куди положила?

Ой лишенько, й сковорода вже підгоріла.

Треба ж діду подзвонить, чи вже встав,

Чи може спить? Га, Василю»! –

«Що таке»? – «Принесено дров, а де вода?

Чи напоїв ти корову, чи курям дав?

І собачка їсти хоче, і котик муркоче». –

«Бабо, я все знаю, все зроблю,

Ти проговориш усю пенсію свою.

Мобілка – річ дуже хороша,

Але економ ти трохи гроші.

Бачиш – світом пішла криза,

Подорожчало життя, а ти, що слово –

То цілу гривню викидаєш на сміття.

Краще б стегенця купила

Та смачненько ми поїли.

І без твоєї вже турботи пороблю я всю роботу.

Років з п’ятдесят годую я

Корову, курей, індиків і поросят». –

«Василю, може, вже кінчай мораль читати.

Ти ж більше наговорив чим я.

Накрилась вже пенсія й твоя.

От сядь і подумай, як нам далі жити?

Чи говорити, чи мовчати і де гроші брати»?

«Бабо, хоч і за копієчку останню

З Різдвяними святами прийми ти привітання.

Хай здоров’я в тебе буде ще кричати,

Пироги ще випікати, господарство тримати.

Буду я тобі допомагати.

Хай мир і злагода буде у нашій хаті»!


Мати плаче

Плаче материнське серце

Душу розриває

Знову п’яний її синочок

Зупину немає.

Зростила, виховала

Віддала навчатись

Де ж та бідонька

Там могла узятись?

Не до навчання, а до бару

Душа його тягнеться

Там чекають його друзі

Кличуть, насміхаються.

Що сидиш, наче під наглядом

Пий і веселися.

Затягнула та його кручина.

Ой, синочку, мій синочку

 Прошу схаменися.

Друзі твої заведуть в неволю,

Біда станеться,

Сам тоді останешся

Вони тебе не визволять.

Бо в п’яниць немає дружби

Чисто так людської.

Все пропито: і сім’я,й здоров’я,

І честь, і совість.

Мати плаче, й не одна…

Гріх тобі буде юначе.

Чи вона ж тобі пробачить?
 

Рокитнівська ЦСПШБ © 2017 | Хостинг від uCoz | Розробка та дизайн: Іван Соколов